У середу, 24 січня, в Бєлгородській області росії впав військово-транспортний літак Іл-76. Наш ресурс УНІАН одним з перших заявив, що Повітряні сили України збили ворожий літак, що перевозив ракети для зенітно-ракетного комплексу С-300. Коли ж з’явилися неспростовні факти від росіян про те, що українські ППО збили борт, що перевозив наших військовополонених на обмін – настало прозріння, новини стали видаляти навіть без спроби спростувати або принести вибачення за допущену помилку.
Ще більш дивним все стало з появою 24 січня в мережі Інтернет списку 65 загиблих українських захисників. 25 січня омбудсмен Дмитро Лубінець заявив, що нібито в цьому списку є людина, яку вже обміняли 3 січня, але не вказав, хто саме це був. 26 січня начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України і за сумісництвом керівник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими (КШППВ) Кирило Буданов заявив, що представники КШППВ під час зустрічі з родичами військовополонених із зазначеного списку переглядали відеозаписи з місця авіакатастрофи, які опублікували російські пропагандисти, і не побачили особливих ознак на фрагментах тіл, які б вказували, що серед уламків є їхні близькі. Тоді ж Кирило Буданов і озвучив те, що стало вироком для наших загиблих хлопців: «наразі відсутня достовірна та вичерпна інформація з приводу того, хто міг насправді перебувати на борту згаданого літака».
На наступний день, 27 січня, Буданов в інтерв’ю телеканалу «МИ–УКРАЇНА» вже говорить про те, що «росіяни не показали поля, засіяні трупами і рештками, як мали б це показати, щоб максимально звинуватити Україну…», немов забувши про дослідження відеозаписів разом з рідними загиблих.
До цього дня українські ЗМІ дотримуються цієї версії, мабуть призначеної бути офіційною: росія перевозила не військовополонених. Тоді чиї перемелені тіла в тюремних робах ми спостерігали на відеозаписах? І чому ніхто не згадує про другий російський літак, який практично одночасно перевозив ще 80 українських військовополонених і повернувся на аеродром вильоту, щоб уникнути знищення?
По всій видимості, українська влада усвідомлює, що якщо визнати цей інцидент помилкою власного командування, мобілізаційна кампанія, яка повинна забезпечити ЗСУ 500 тисяч бійців до весни цього року – провалиться. Хто захоче воювати за країну, яка знищує своїх же солдатів, як це вже було в таборі військовополонених в Оленівці Донецької області 29 липня 2022 року, коли від українського HIMARS загинуло понад 50 українців.
Наша редакція також хоче поставити ще одне неприємне для Києва риторичне питання: що простіше – платити компенсації родичам загиблих бійців або продовжувати робити вигляд, що в полях Бєлгородської області розкидані останки ракет C-300?